Гірська частина Богородчанськогого району розміщена в межах північної межі Скибових Карпат та входить до складу Горган. Саме невеличке гірське село Гута, яке є останнім населеним пунктом нашого району і є воротами в чарівний та захоплюючий світ карпатської казки. З Гути, чи вірніше, з Старої Гути починаються одно – чи багатоденні маршрути на полонини, перевали, стрімкі горганські вершини та хребти або такі  ж гірські села сусідніх районів Івано-Франківської та Закарптської областей.

Стара Гута розміщена в верхів’ях річки Бистриці Солотвинської на висоті 650 м. над р. Назва походить від відомої з 18 століття „ гути „  печі для добування скла, пісок до якої довозився з Битькова. Село розміщене на віддалі 60 км. від обласного центру та має зручне автобусне сполучення та що особливо важливо для туристів – найближчі околиці до 20 км. покриваються мережею стільникового зв’язку.

Пішохідні маршрути в околицях Гути в низинних ділянках проходять по дорогах , які прокладені по берегах річок басейну Бистриці та по мірі набирання висоти переходять в гірські стежки. Саме ці, часом погано розчищені, як кажуть місцеві жителі  „чипаші „ виведуть бажаючих на найвищі вершини Горган: Сивуля (1818,1836м), Ігровець (1804м), Висока (1803) та Середня (1638). Окрім того цікавими для туристів можуть бути мальовничі урочища в околицях Гути: Олениця, Кінський Вогонь Переходи,  Під Заплата, Межеріки та інші.

Урочище Двійки. На задньому плані г.Середня  та Висока.

Найбільш популярним пішохідним маршрутом є сходження на на вершини – близнюки Сивуля (1818) і Лопушна (1836), які є найвищими вершинами Горган. Ці, посивілі від часу вершини  покриті кам’яними розсипами, які тягнуться стрімко на сотні метрів вниз та переходять у знищений лавинами та вітроломами ліс, неначе переносять нас у доісторичний період. 

Опис маршруту.

Довжина – 39 км. туди й назад від автобусної зупинки  с.Гута до урочища Межеріки  по географічному лівому березі Бистриці – 9,5 км. по дорозі. Далі стежиною, яка все крутіше піднімається вверх, з численними переправами, мимо мальовничих водоспадів по урочищі Жолоб. Звуки прадавнього лісу зливається з шумом потоку. В небі звенить сонце, з чола капає піт, гудуть ноги,  але ще менше години досить крутого підйому по мальовничій гірській стежці, яка переходить на південні відроги Сивулі і ми на розлогій полонині Бистра. Навколо алпійські луки та зарості альпійки. Чисте повітря наповнює груди.Ось і пропала втома. Цікавим рекомендую пройти направо через витік Бистриці попід вершину Негрова близько 200-300м до урочища Пекло. З його крутих обривів починається Бистриця - Надвірнянська. Далі по старому чесько – полському кордоні можливим є перехід по Тавпіширці або до витоків Пляйської. Але йдем далі правіше і через 1 км. виходимо на поляну Розтоки з руїнами старої прикордонної застави. Звідси починаються витоки Лімниці та можливим є близький перехід в Осмолодські гори. Ще 2 км. спочатку крутого а потім більш полого підйому і ось вершина. На вершині стоїть бетонний стовп та прозначено на каменях сторони світу. Далі стежка веде на Лопушну (1836) і через кілометр ми на вершині. Кам’яниста вершина вражає своєю показною неприступністтю, але ласкаво прийме уважних до природи туристів.

Вид на Сивульський хребет з гори Ігровець

Шлях назад можна скоротити повернувши в угловині поміж Сивулею та Лопушною праворуч та обійшовши таким чином камянистий верх Сивулі. Загальну тривалість маршруту можна і бажано було-б скоротити на щонайменше 20 км. використавши для підїзду до урочища Межеріки прохідні автомобілі типу УАЗ чи Нива, бо міст через річку Кузьминець Великий в околицях Гути знищений. Але якщо вірно розрахувати час, то і такий маршрут буде під силу групі з мінімальним спорядженням. Сезонність: червень-жовтень. Перепад висот: 1200 м.

Група туристів на полонині Бистра. На задньому плані Сивуля – Лопушна.

Вид на Сивулю з хребта Чортка.

Лопушна.

Неменш цікавим для пішохідного туризму є сусідній з Сивульським хребетом Матагів, якій починається в Осмолодській стороні, а в околицях Гути закінчується живописними вершинами Висока (1803) та Ігровець(1804). Тут б'ється, незнаходячи берегів, кам’янисте море містичного урочища Ігровище, сповнене легдами про померлі неохрещені душі дітей, що знайшли собі тут притулок.

Туман над Ігровищем.

Довжина маршруту від АС Гута до вершини Ігровець з переходом на Високу складає туди і назад 34 км. Слід знову ж таки зауважити що його можна скоротити на 9 км. якщо проїхати з Гути до урочища Лисеця автомобілем. Урочище Лисеця розміщене на віддалі  4,5 км. від АС Гута на мальовничому березі Бистриці. Дорога веде вздовж притоку Бистриці – Лопушної, по живописних полянах: Лопушна та Бойкове поле, де буде що й робити грибникам. Стежина бере спершу круто а потім більш полого направо і вверх. Через густий карпатський ліс веде вона нас, як і колись вела опришків чи вояків УПА до такої ще далекої вершини. Пройшло трохи більше години, ліс рідшає, його витісняє криволісся і ми вийшли на полонину Погар. Справа від нас малопримітна вершина Малої Буревки, зліва - велика, яка поступово зливається з Сивульським хребтом. Сумне місце, сонця практично небуває, бо дві величезні вершини закривають цю нещасну полонинку від світу.

Тут ще в червні можна бачити сніг.

Пройшовши полонину, через 300 м. переходимо на вододільний хребет та повернувши на ньому направо доброю стежкою починаєм підйом. Стежка спершу веде болотистою місцевістю, потім лісом, який поступово рідшає, виводить на численні поля чорних ягід. Підйом без спорядження триватиме чуть більше години. Острівки вимираючого лісу губляться серед неозорих просторів каміння. Вершина! A деж вона? Навколо скільки сягає око якийсь марсіанський пейзаж. Це і є рівна, як стіл, вершина Ігровця, лишень прошматована по всій довжині залишками оборонних споруд з-часів минулих воєн.

Передній план -Ігровець, задній - Висока.

Спуск можливий тою  ж стежиною, а можна перейти метрів 300 за вершину Високої та добрим серпантином зійти на полонину Погорілець(Середню), а звідти до Гути подати рукою.

Вид на Ігровець з Високої.

Вершина Середньої (1638) розміщена у витоках Кузьминця Великого та Бистрого, які є географічними лівими притоками Бистриці. Вершина, яку жителі Гути називають Погорільцем, необгрунтовано практично забута пішохідними туристами, тому маршрути до неї закинуті а стежки в поганому стані. Цікавить вона тих, кому любий так званий екстрім. Але варто лиш раз піднятись на неї та зійти на казково прекрасні полонини між Високою та Середньою і Заплатою, щоб назавжди полюбити цю порівняно нижчу з оточуючим її монстрами Ігровцем та Високою, але горду вершину.

Помаранчевий прапор на Середній.

Підніматись можна по Кузьменцю Великому 5 км. до його витоків, потім круто вверх протягом менш години, а далі по закинутому серпантину на полонину, звідки добрі підйоми серпантином за годину на Високу та праворуч через ліс на Середню. Вершину слід обходити ліворуч лісом та праворуч по кам'янистих осипах.

Вершина Середньої.

Вид на Високу з полонини Погорілець.

Полонина Погорілець.

На думку автора, описані вище маршрути є такими що в повній мірі  відображають ландшатний та природничий світ гірської частини Богородчанщини. Вони не вимагають особливого спорядження та будуть  під силу гостям району, які бажають побачити Карпати. Стрімкі вершини та глибокі звори, в яких часом сніг стоїть до червня, дикі віковічні ліси та  стрімкі потоки навіки зачарують душу. Варто додати, що великим позитивом  цих маршрутів є близкість до води та відносно невелика відстань від населиних пуктів.

Для груп школярів та менш підготовлених туристів цікавим буде перехід з Гути до ще одного відомого гірського села нашого району - Маняви. Точніше, до найвищого в Карпатах Манявського водоспаду. Маршрут починається з гирла географічно  правого притоку Бистриці - Сумарин. Доброю дорогою вверх йдем більше години, далі закинутою тракторною дорогою піднімаємся на хребет Чортка і по верхівці хребта, стежиною, яка веде по рідколіссю та камінних осипах йдам до 2 годин. Очам відкриваються прекрасні краєвиди на Гутівських гір.

Група туристів на Чортці. На крайньому задньому плані Сивульські вершини.

Ще трохи, і ось довгоочікуваний спуск в долину річки Манявки. Доброю тракторнгою дорогою, яка спускається місцями круто вниз, доходимо до річки. Ще трохи і шум падаючої води говорить, що водоспад уже поруч. Перехід нескладний та в перспективі може бути продовжений до сусіднього Бухтівецького водоспаду чи до Манявського скита.

Підготували: О.Купчак, В. Пех    18.09.2005 року.